0

Страхові організації



Страхові організації та компанії акумулюють на своїх рахунках величезні кошти. Більшість страхових компаній поєднують інвестиційну діяльність з основною діяльністю для збереження платоспроможності компаній і підвищення надійності страхування різних ризиків. Особливо активними інвесторами є страхові організації Великобританії, США, Німеччини і Франції. В Україні інвестиційна діяльність страхових компаній стримується юридичними обмеженнями держави і відносно невеликими розмірами коштів, дозволеними до інвестиційної діяльності. Обмеження інвестиційної діяльності страхових компаній має місце в усіх вищеназваних країнах, що пояснюється захистом державою клієнтів страхових компаній.

Сам же страховий бізнес відрізняється консерватизмом і надійністю, оскільки головна його задача – зберегти вкладення своїх клієнтів. Головне при виборі об’єктів інвестування – це не прибутковість, а їх надійність, мінімальний рівень ризиків і висока ліквідність.

Джерела інвестицій у страхових компаніях


Страхова діяльність зосереджена на таких основних напрямках: страхування життя і майна; страхування накопичувальної частини пенсій, страхування всіх інших ризиків. Перше і другий напрямок дає їм «довгі гроші», які використовуються в інвестиційній діяльності. Страхування інших ризиків приносить страховим компаніям «короткі гроші», які придатні лише для короткострокових інвестицій, що володіють підвищеними ризиками.

Ще одне джерело інвестицій у страхових компаніях – це нерозподілений прибуток. Це джерело інвестицій у великих компаніях становить значну частину інвестицій. Далі до джерел інвестування відносять статутний, резервний та додатковий капітал страхових компаній. Вони практично не беруть участь у формуванні інвестицій, також як і засоби інших організацій.

Об’єкти інвестування


Об’єктами інвестування у страхових компаній є цінні папери, які мають прийнятну дохідність, невеликі ризики і хорошу ліквідність.

В інвестиційний портфель страхових компаній включаються в першу чергу державні цінні папери та облігації. Акції «блакитних фішок», акції великих компаній, що володіють стійким зростанням на фондовому ринку – другий компонент інвестиційного портфеля. Банківські депозити, золото і дорогоцінні метали також часто включаються в портфель страхових компаній.

Цінні папери інших держав та іноземних великих компаній завжди присутні в переліку об’єктів інвестицій, однак, законодавчо дозволено вкладати в іноземні активи не більше двадцяти відсотків коштів, що інвестуються. Від того, як в портфелі розподілені страхові інвестиції, залежить його дохідність та рівень ризику. Тому до формування портфеля страхові організації підходять з особливою ретельністю і здійснюють регулярний моніторинг їх на фондовому ринку.

Об’єкти реальних інвестицій менше цікавлять страхові компанії, в основному через низьку ліквідність і високі ризики. Однак європейські та американські страхові компанії досить часто в них вкладаються, там, де це їм дозволено. В основному, це державні програми, інвестиції в нерухомість, в підприємства стабільних галузей економіки.

Вибір об’єктів інвестування для страхових організацій залежить від структури її резервів. Якщо резерви сформовані зі страхових премій зі страхування життя, то це «довгі гроші» і з них може формуватися портфель довгострокових інвестицій, в якому ліквідність активів носить другорядний характер. Якщо ж обсяг резервів складається з коштів, що знаходяться в розпорядженні страховика один-два роки, то портфель формується з високоліквідних активів.

В принципі, формування інвестиційного портфеля іде по наступному алгоритму:

  • Виходячи зі структури резервів та інших джерел фінансування інвестицій, вибирається інтервал інвестування. При цьому формується підхід до подальшого інвестування: довгострокові інвестиції, середньострокові або короткострокові.
  • Проводиться аналіз фінансових інструментів інвестування. Відбираються найбільш підходящі інструменти.
    Проводиться ранжування інструментів за основними критеріями: прибутковості, ступеня ризику, ліквідності. В першу чергу, вибираються ті, які більше відповідають надійності.
  • Визначається ефективність декількох подібних портфелів і вибирається найбільш ефективний варіант.

У практиці інвестиційної діяльності страхових організацій досить часто застосовують хеджування ризиків придбаних активів. Це знижує ризики втрат від придбаних цінних паперів, але знижує їх прибутковість. За найбільш ризикових позицій інвестиційного портфеля купуються цінні папери (наприклад, форвардний контракт) з протилежним напрямком (продажем форварда через певний часовий інтервал). Якщо цінний папір забезпечує потрібну прибутковість, то форвардний контракт погашається. А якщо ціни по первинній покупці цінних паперів впали, то активується форвардний контракт і втрати виявляються мінімальними.