Інвестування – це вкладання власних коштів в проект, який розвивається. Звісно, що той, хто вкладає гроші в щось, хоче отримати від цього прибуток. Власне цю саму мету і переслідують інституційні або приватні інвестори. Будь-які інвестиції пов’язані з ризиком втратити вкладення, не отримавши при цьому ніякого прибутку. Чим більше сума вкладень, тим більший ризик у тих, хто їх вкладає.
Під словом «інвестування» прийнято розуміти процес по передачі якихось особистих матеріальних благ фонду або компанії, а також грошових коштів третім особам з метою в майбутньому отримати дохід від них.
Класифікація інвесторів
За інституційними ознаками всі види інвесторів можна розділити на дві групи:
- Інституційні;
- Приватні.
До першої групи можна віднести будь-які юридичні особи, які від імені фонду або компанії роблять вкладення в якийсь проект. Інституційні інвестори найчастіше вкладають гроші в:
- Нерухомість;
- Цінні папери і метали.
До слова, практично половина всього грошового обсягу на Нью-Йоркській фондовій біржі обертається навколо даного типу інвесторів, де вони торгують великими пакетами акцій різних компаній.
Перша група інвесторів проявляє більший професіоналізм і має багато досвіду в питаннях вкладання грошей, ніж друга. Цей аспект робить її більш популярною на фінансовому ринку. Також інституційні інвестори здатні вкладати більші суми, ніж приватні.
До цієї групи можна віднести страхові фонди і компанії, пенсійні фонди недержавного характеру, кредитні спілки, інвестиційні фонди. Найбільшим у світі інституційним інвестором на даний момент прийнято вважати Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Грошові кошти для інвестування утворюються в результаті професійної діяльності юридичної особи (компанії). Інвестування даною групою проводиться постійно, часто будучи однією з основних форм доходу компанії.
Однак в цій групі є певні обмеження в інвестуванні, наприклад, для банків. Банки не мають можливості викуповувати більше 10 відсотків від загальної кількості акцій будь-якого акціонерного товариства.
Щоб обійти ці нормативні документи, банки створюють дочірні компанії. Їх використовують для того, щоб здійснювати торгівлю цінними паперами.
Друга група – це приватні інвестори. Представниками цієї групи є будь-які фізичні особи, тобто звичайні громадяни, які часто не мають навіть освіти в фінансовій сфері. Найчастіше у вигляді приватних інвесторів в нашій країні виступають люди, які вже мають свій бізнес.
Представники цієї групи роблять вкладення в нерухоме майно, будь-які дрібні проекти або здійснюють вклади в банки. При цьому дохід, що отримується від вкладень, називається пасивним. Таким чином, правильно зробивши вкладення приватного капіталу, можна отримувати постійний приплив грошових коштів. Такий дохід для приватних інвесторів рідко буває основним, частіше це додатковий спосіб збагачення.
Більшість людей думає, що стартовий капітал повинен бути дуже великим, інакше не вийде інвестувати в щось. Ця думка є помилковою. Навіть самі незначні кошти можна пустити в оборот поклавши, наприклад, на депозит в банку.
Дана класифікація інвесторів не єдина. Також їх прийнято класифікувати за такими ознаками, як:
- Професійний рівень (непрофесіонали, професіонали);
- Інвестиційні пріоритети (стратегічні і фінансові).
Будь-який тип інвесторів працює на перспективу. Ніхто не може володіти даром передбачення і сказати на сто відсотків, чи виправдаються вкладення. Тому, щоб знизити ризик втрати матеріальних благ, приватному та інституційному інвестору потрібно підвищувати рівень своєї фінансової грамотності. Це дозволить тверезо оцінювати шанси успішності вкладень і ризики, пов’язані з цим.
Під час своєї діяльності будь-які види інвесторів роблять помилки і втрачають гроші. Це потрібно сприймати як досвід, на основі якого потрібно робити висновки про свою діяльність. Інвестування – це шлях постійного саморозвитку та самовдосконалення для будь-якого з інвесторів, тому він вимагає завзятості і бажання вчитися на своїх і чужих помилках.
