Довгострокові інвестиції, категорія, пов’язана з поняттям капітальні вкладення. Капітальні вкладення широко використовуваний термін в СРСР в плановій економіці, зберігся, в основному, в сучасному бухгалтерському обліку. Він трактується бухгалтерським обліком, як збільшення необоротних активів тривалого користування для внутрішнього споживання.
Класифікація довгострокових інвестицій розділяє їх на реальні та фінансові інвестиції. До першої групи відносять вкладення в будівельні об’єкти, реконструкцію і модернізацію виробництва, в придбання нерухомого майна, земельних ділянок, обладнання, технологічних ліній, в соціальні об’єкти підприємства, в нематеріальні активи. Термін вкладень в такого роду об’єкти повинен бути не менше одного року і не більше п’яти років.
Довгостроковими фінансовими інвестиціями називають придбання цінних паперів фондового ринку, часток статутних фондів сторонніх підприємств і організацій, які здатні приносити довгостроковий дохід на термін більше одного року. До них відноситься надання позик стороннім підприємствам і організаціям для отримання прибутку. Такого роду фінансові інструменти мають високу надійність і помірну прибутковість.
Сучасна класифікація інвестиційної діяльності розділяє інвестиції за термінами їх вкладень:
- Короткострокові інвестиції, з терміном вкладень до одного року;
- Середньострокові інвестиції, з терміном вкладень від трьох до п’яти років;
- Довгострокові інвестиції, з терміном вкладень понад п’ять років.
Як бачимо, сучасна класифікація вступає в протиріччя з класифікацією, заснованої на консервативному бухгалтерському обліку. І хоча подібна невідповідність не викликає серйозних труднощів в розумінні довгострокових інвестицій, проте створює плутанину в термінах. Аналогічне зауваження стосується і терміну «капітальні вкладення», замість якого використовується термін «інвестиції в реальний капітал» або «реальні інвестиції».
Для управління і стратегічного планування довгострокової інвестиційної діяльності підприємства застосовується інша термінологія і інші терміни. Завдання бухгалтерського обліку та завдання стратегічного планування інвестиційної діяльності абсолютно не збігаються. Бухгалтерський облік фіксує події, що відбулися і аналізує їх з позиції відповідності бухгалтерського обліку. Стратегічне планування довгострокових інвестицій аналізує майбутні процеси, і визначає напрями інвестування в сьогоденні і майбутньому. Тут доречно навести аналогію з водієм автомобіля, який в дзеркало заднього виду (бухгалтерський облік) бачить, що він проїхав, а через лобове скло він бачить горизонти свого шляху і вибирає потрібну йому напрямок (стратегічне планування довгострокових інвестицій).
Тому подальше трактування довгострокових інвестицій розглядається переважно з позицій бухгалтерського обліку, а не з позиції планування та управління інвестиційними процесами на підприємстві.
Довгострокові фінансові інвестиції
Довгострокові інвестиції підприємства формуються з таких джерел:
- Власні джерела;
- Позики і кредити;
- Бюджетні інвестиції та надходження;
- Спонсорська допомога від юридичних і фізичних осіб.
До власних джерел відносять статутний капітал, додатковий капітал, фонди, утворені підприємством, нерозподілений прибуток підприємства минулих років, амортизаційні відрахування до відповідного фонду.
З них виділяємо прибуток і амортизаційні відрахування, як реальні джерела довгострокових інвестицій. Статутний і додатковий капітали не використовуються в цих цілях, як з економічних, так і з юридичних причин. Всі цільові фонди також не можуть використовуватися для цілей довгострокового інвестування, оскільки це буде порушенням фінансової дисципліни на підприємстві.
З прибутку підприємства створюються фонди споживання і фонди накопичення. В основному з цих коштів фінансуються придбання і будівництво основних фондів, придбання об’єктів природокористування або просто земельних ділянок, а також придбання нематеріальних активів. Амортизаційний фонд на підприємствах повинен витрачатися на відновлення втраченої вартості основних фондів, але в практиці сучасних підприємств часто використовується не за цільовим призначенням.
До позикових коштів довгострокових інвестицій відносяться кредити фінансових інститутів, позики інших юридичних і фізичних осіб на поворотній основі. Крім них підприємства можуть отримувати державні субсидії на об’єкти довгострокових інвестицій. Цільове фінансування у вигляді спонсорської допомоги або бюджетних асигнувань, яке направляється на об’єкти довгострокового інвестування, також розглядається у вигляді джерела довгострокових інвестицій.
Фінансові довгострокові інвестиції фінансуються з тих же джерел, що і реальні інвестиції, але мають спеціальний облік на синтетичному рахунку. На цьому рахунку враховуються вкладення в паї і акції інших підприємств і організацій, боргові зобов’язання та боргові цінні папери (векселі, розписки тощо). Фінансові довгострокові інвестиції здійснюють на вільні гроші підприємства у відсутності проектів реальних інвестицій або в кризових ситуаціях, при зниженні попиту на вироблену підприємством продукцію.
Оцінка ефективності
Організація обліку довгострокових інвестицій на підприємстві проводиться його бухгалтерією, а оцінка довгострокових інвестицій фінансовою службою підприємства.
Основним критерієм доцільності довгострокових інвестицій є їх прибутковість. Фінансові служби підприємства проводять аналіз довгострокових інвестицій за показниками їх рентабельності, наведеної чистої вартості і показниками внутрішньої норми рентабельності. Особливу важливість має показник внутрішньої норми рентабельності IRR. Довгострокові реальні інвестиції повинні забезпечити довготривалу прибутковість не менше внутрішньої норми рентабельності діючих основних фондів підприємства, в іншому випадку їх немає сенсу купувати.
Показник наведеної чистої вартості дає підприємству можливість оцінити розмір чистого доходу підприємства від довгострокових інвестицій, приведений до часу їх вкладень або до часу закінчення інвестиційного проекту.
Ще один показник використовується для оцінки таких інвестицій – це релевантність грошових потоків від довгострокових інвестицій. Якщо грошові надходження від інвестицій постійні і в цьому процесі немає збиткових періодів, такий процес називають релевантним. Він характеризує стійкість результатів довготривалих інвестицій і якість управління ними. У практичній діяльності така ситуація виникає не так часто, оскільки тільки у підприємств, що займають стійку позицію на ринку і які виробляють продукцію з постійним попитом, не виникає збоїв в реалізації своєї продукції від довгострокових інвестицій.
В економічному сенсі поняття і оцінка довгострокових інвестицій в цінні папери відрізняються від реальних інвестицій. Грань між інвестиціями та спекуляцією тут дуже хитка. Багато економістів вважають фінансові інвестиції, незалежно від термінів їх вкладень, спекуляцією.
Фінансові довгострокові інвестиції не збільшують основні фонди підприємства, а служать тільки для отримання додаткового доходу, але більш привабливі, оскільки володіють високою ліквідністю і меншим ступенем ризику, ніж реальні. У разі зниження прибутковості цінних паперів підприємство може їх продати в короткі терміни, якщо вважає безперспективним їх подальше збереження в своєму інвестиційному портфелі, що неможливо зробити з реальними інвестиціями. Оцінка ефективності фінансових довгострокових інвестицій здійснюється одним показником – прибутком від вкладень в цінні папери.
Управління фінансовими довгостроковими інвестиціями незмірно простіше, ніж управління реальними інвестиціями. Ними може керувати один фахівець, або наймана брокерська компанія. А в управлінні реальними інвестиціями беруть участь десятки фахівців різних напрямків, включаючи вище керівництво підприємства.
Здавалося б, навіщо вкладати кошти в реальні виробничі проекти, коли можна заробляти гроші не встаючи з дивану. Вся справа в мотивації інвесторів. Інвестор, який вкладає гроші в цінні папери мотивований на швидкий заробіток, і спекулятивні операції відповідають цій мотивації. Однак, доходи від таких інвестицій носять непостійний характер, а ринок цінних паперів піддається високій волатильності, що не дає впевненості в довгострокових стабільних доходах від інвестицій.
Мотивація реального інвестора в довгострокові інвестиції це мотивація власника підприємства, що має на меті не тільки заробити гроші, але також і збільшити свій капітал приростом основних фондів, створити продукцію для задоволення потреб суспільства, отримати визнання суспільства і підвищити свій імідж творця. Такого роду мотивація має визнання у суспільства, що ще в більшій мірі її посилює.
