Інвестиційний процес



Інвестиційний процес – це ряд циклів фінансування різних проектів, які повторюються через певний час. Інвестиційний процес передбачає наявність зв’язку між своїми учасниками і певним середовищем інвестування, в якому здійснюється вся їх діяльність.

Поняття інвестиційного процесу є специфічним і передбачає укладення угоди між інвесторами та об’єктами інвестування для подальшого отримання доходів. Вся цілеспрямована діяльність заснована на створенні сприятливої атмосфери і умов для отримання фінансування. Будь-який інвестиційний процес починається з моменту надання інвестором особистих грошових коштів для реалізації певної програми і встановлення зв’язку.

Учасники


Учасниками інвестиційного процесу вважаються всі фізичні і юридичні особи, які беруть безпосередню участь в проекті інвестування:

  • біржа інвестицій;
  • страховики;
  • інвестори;
  • об’єкти інвестування;
  • посередники;
  • постачальники;
  • підрядники;
  • замовники.

Учасниками такої діяльності виступають зазвичай юридичні особи. Це можуть бути акціонерні товариства, некомерційні організації, держпідприємства, господарські товариства, фінансові установи, банки тощо.

Інвестори фінансують об’єкти інвестування, придбавши їх цінні папери. Вони є безпосередніми вкладниками власного капіталу в діяльність підприємства.

У ролі замовників можуть виступати фізичні і юридичні особи, які займаються реалізацією проекту. Інвестори наділяють таких осіб певними повноваженнями, що дає замовникам право в певних рамках розпоряджатися інвестиціями. Іноді замовники займаються розробкою проектів, проводять реконструкційні роботи, розробляють проектну документацію, контролюють пусконалагоджувальні роботи, укладають договори з підрядниками, вивчають рентабельність планованого виробництва та знаходять постачальників.

До виконавців відносяться виробничі фірми, будівельні компанії і організації, що займаються проектуванням і пусконалагоджувальними роботами. Такі учасники за договорами проектують споруди, зводять будівлі, займаються дослідженнями, модернізують обладнання, виконують підготовку робочих місць.

До важливих учасників відносяться постачальники, які займаються постачанням транспортних засобів, різної апаратури, конструкцій, будматеріалів, сировини, виробничого обладнання тощо. Без таких учасників здійснення виробничого інвестиційного процесу неможливе.

Брати участь також можуть інституційні інвестори, в якості яких виступають різні фонди і страхові компанії, які вклали власні кошти в цінні папери конкретного підприємства. Підприємства за ці кошти зазвичай здійснюють диверсифікацію і модернізацію власних потужностей. Зазвичай такі учасники залучають кошти населення і господарчих організацій, які потім направляються на інвестування.

Всі учасники можуть виконувати відразу кілька функцій і мають повне право розпоряджатися результатами реалізованих проектів. Їх діяльність повинна здійснюватися відповідно до чинного законодавства та нормативних актів.

Структура і етапи


Структура інвестиційного процесу складається з п’яти основних етапів:

  1. Вибір інвестиційної політики;
  2. Проведення моніторингу на ринку цінних паперів;
  3. Формування інвестиційного портфеля;
  4. Робота з портфелем цінних паперів;
  5. Оцінка ефективності інвестиційної діяльності.

На першому етапі визначаються обсяги фінансування та основні цілі інвесторів, враховуються передбачувані доходи і ризики. Інвестори оцінюють обсяги власних вільних ресурсів, які виступлять в якості інвестицій і збирають всі відомості про економічну кон’юнктуру. Також на цьому етапі визначаються терміни всього процесу. Стратегія розробляється з урахуванням оцінки ризиків, передбачуваного періоду інвестування і аналізу майбутнього прибутку. За всіма цими факторами визначається ефективність.

Таким чином інвестори визначаються з обсягами капіталовкладень і вибором цінних паперів. Даний етап завершується на первинному відборі цінних паперів, який, перш за все, залежить від обсягів вільних грошових коштів і доступності активів.

На другому етапі аналізуються цінні папери і детально вивчаються їх окремі види. Є багато способів проведення такого аналізу. Найчастіше проводять економічний, галузевий і фундаментальний аналізи. Обов’язково враховується економічна стабільність, перспективи галузі в якій працює підприємство, і фінансове становище цього підприємства.

На третьому етапі формується портфель цінних паперів. Для формування портфеля інвестору необхідно вибрати кілька компаній, акції яких він придбає, і раціонально розподілити власні капіталовкладення. Основна складність в цьому виборі полягає в прогнозуванні динаміки зростання придбаних активів і диверсифікації. Також необхідно визначитися з часом проведення операцій, коли буде змінюватися вартість акцій. Диверсифікація передбачає формування портфеля з мінімальними ризиками.

На четвертому етапі інвестиційного процесу інвестори переглядають власні портфелі. Необхідно розуміти, що через певний час все може істотно змінитися, внаслідок чого портфель вже не буде оптимальним. Також можлива зміна курсу акцій, що призведе до зниження ефективності. Взагалі варто відзначити, що є два способи управління інвестиційним процесом:

  • активний;
  • пасивний.

Для пасивного управління ідеально підходять широко диверсифіковані портфелі. При активному управлінні регулярно відбувається продаж будь-яких акцій і придбання нових, тобто змінюється склад інвестиційного портфеля.

П’ятий етап полягає в аналізі та оцінці отриманого за певний проміжок часу прибутку, враховуючи ступінь ризику. Таким чином інвестори порівнюють власні ризики з розмірами доходів, і визначають ефективність власного інвестиційного портфеля.