Малі інвестиції підходять для інвесторів-початківців. Початківець-інвестор або не має коштів для великих проектів, або через відсутність досвіду не ризикує великими сумами і починає набиратися досвіду, здійснюючи інвестиції малі, тобто, вкладаючи в інвестиційні проекти невеликі суми. Сьогодні, в непростій економічній ситуації багато хто стає інвестором, намагаючись поліпшити своє фінансове становище. Їх інвестиційні інтереси спрямовуються в першу чергу на ринок цінних паперів і депозити банків. Депозити банків в кризових умовах не забезпечують прибутковість при невеликих інвестиціях, оскільки в кризи зазвичай високий рівень інфляції, який нівелює прибутковість депозиту майже до нуля.
Особливості малих інвестицій
Фондовий ринок в цьому сенсі, дає більше можливостей для малих інвестицій. Однак, потрібен професіоналізм і досвід торгівлі на фондовому ринку, який більшість початківців не мають. З іншого боку малий бізнес (малі підприємства, індивідуальні підприємці) мають велику потребу в інвестиціях, які їм з великим небажанням надають банки, а венчурні фонди найчастіше пропонують такі умови, що малий бізнес відмовляється приймати їх допомогу. Завдання держави направити ці взаємні інтереси інвесторів та споживачів малих інвестицій один до одного. Малі інвестиції потребують таких фондів, які б пропонували інвесторам організовано створені інвестиційні пули під конкретні інвестиційні проекти. Щоб уникнути зловживань, держава могла б взяти під контроль виконання інвестиційних проектів такими фондами.
ПІФи, не будучи юридичною особою, дають можливість інвесторам надати свої кошти керуючій компанії ПІФ, які розміщують ці кошти в відповідність до своїх уподобань, але в рамках обмежень, які накладає на них держава. Професійне управління інвестиціями приносить ПІФам доходи, які істотно перевищують доходи від вкладення в депозити банків або в власні інвестиційні портфелі інвесторів малих інвестицій.
Малі інвестиції не обов’язково повинні направлятися малим підприємствам. У світовій практиці малі інвестиції направляються великим гравцям фондового ринку. Це підвищує надійність інвестицій і забезпечує стабільну прибутковість.
Деякі з таких споживачів малих інвестицій гарантують повернення інвестицій з прибутком, що підвищує до них інтерес з боку інвесторів. Інвесторами на західних фондових ринках є звичайні громадяни, включно з пенсіонерами, їх вкладення становлять в деяких країнах до 60% обсягу загальних інвестицій.
Малі інвестиції в багатьох країнах пов’язані з виконанням невеликими, іноді сімейними, компаніями робіт і послуг великих корпорацій. Корпораціям невигідно займатися рядом операцій або випуском невеликих партій продуктів, необхідних їм для організації їх виробництва. Такі послуги надають ці компанії, яким найчастіше корпорації виділяють інвестиції для організації дрібносерійного виробництва. У масштабах корпорації ці інвестиції не є малими, але для малих підприємств – так.
Якщо зайти в інтернет, то малі інвестиції в інтернеті займають майже половину пропозицій щодо їх розміщення в різного роду інвестиційні проекти компаній, фінансових організацій, інвестиційних фондів і тому подібних організацій. Недоступні тільки пропозиції інвестування в нерухомість. Інвестиції в нерухомість починаються з декількох сотен тисяч, а їх малими інвестиціями не назвеш.
Інвестору без досвіду важко відрізнити, хто з них реальний гравець на цьому ринку, а хто шахрай. Ясно одне, якщо компанія пропонує інвестору вкласти свої кошти під запаморочливі відсотки – це шахраї. Треба завжди порівнювати пропоновані умови розміщення коштів з банківськими депозитами. Вони не повинні істотно відрізнятися. Крім цього, фірма, яка бере кошти інвесторів повинна дати опис інвестиційного проекту з економічними розрахунками. Сама фірма повинна мати юридичну адресу, адресу поштову та електронну і мати сайт компанії. Обов’язково поцікавтеся в інтернеті відгуками про роботу такої компанії. Перевірте реєстрацію компанії в податкових органах. Це мінімум, який повинен знати інвестор, перш ніж віддати свої гроші споживачеві малих інвестицій.
В Україні для реальних малих інвестицій поки не створені необхідні умови. Великі підприємства не хочуть займатися розміщенням замовлень на малих підприємствах, на яких немає контролю над якістю продукції. Відповідальність за зрив поставок продукції корпорації у малих підприємств досить умовна (ТОВ відповідають статутним капіталом, який може становити мізерну суму), а несвоєчасна поставка загрожує корпорації багатомільйонними збитками. Необхідно вивчати досвід взаємин корпорацій з малими підприємствами за кордоном, де вони успішно взаємодіють десятки років.
