Управління інвестиціями



Інвестиційна діяльність являє собою складний технічний, економічний і організаційний процес, який протікає в умовах недостатньої інформації. Ухвалення інвестиційних рішень в таких умовах досить складне завдання. Велику роль відіграє рівень управління інвестиціями: макрорівень або управління інвестиціями на рівні підприємства або окремого інвестора.

Управління реальними інвестиціями


На макрорівні управління інвестиційною діяльністю включає в себе не тільки розподіл бюджетних коштів за основними напрямками та об’єктами відповідно до програм розвитку економіки країни і аналізом прибутковості цих інвестицій та оцінці впливу інвестицій на соціально-економічний стан країни або регіону. На макрорівні стоять завдання залучення інвестицій, як від власних приватних інвесторів, так і від зарубіжних. Формування інвестиційного клімату для інвестицій є однією з найважливіших задач в управлінні інвестиціями на макроекономічному рівні. Така діяльність проводиться державними органами на законодавчому рівні, встановлюються різного роду податкові пільги для інвестицій в деякі проблемні галузі економіки, знімаються проблеми подвійного оподаткування, встановлюються правила вивезення прибутку від інвестицій за межі країни та інші, схожі процедури.

На рівні підприємства або окремого інвестора управління інвестиціями слід розділити на управління інвестиціями з позиції інвестора і окремо з позиції споживача інвестицій.

Для інвестора процес управління інвестиціями полягає у виборі об’єкта інвестування, оцінки стану цього об’єкта, визначенні можливості реалізації інвестиційного проекту, розрахунку очікуваної прибутковості інвестиційного проекту і ризиків його провалу.

Для одержувача інвестицій управління інвестиційною діяльністю полягає в залученні інвестицій під найбільш вигідні умови, в оцінці можливостей інвестора, в його надійності, наявності у нього достатніх власних коштів, технічної та економічної оцінки інвестиційного проекту і оцінці довготривалості внесених інвестиційним проектом змін до виробничої діяльності підприємства.

На макрорівні управління інвестиційними рішеннями здійснюють спеціальні управлінські структури, наявні в державному апараті уряду. Галузеві міністерства мають власні структури управління інвестиційною діяльністю. Уряд ухвалює основні рішення по інвестиційній діяльності в країні, здійснює вибір основних напрямків інвестицій за галузями і регіонами, встановлює базові правила бюджетного інвестування проектів, вводить преференції або обмеження для окремих інвесторів та інвестиційних проектів.

На рівні підприємства управлінські структури інвестиціями створюються на великих підприємствах, де постійно йде процес інвестування.

Управління фінансовими інвестиціями


Управління фінансовими інвестиціями в більшості своїй зводиться до управління інвестиційним портфелем.

Більшість фінансових інвесторів розміщують свої кошти на фондовому ринку таким чином, щоб мінімізувати свої ризики при збереженні заданої прибутковості інвестицій. Окремий фінансовий актив рідко володіє такими якостями, до таких активів можна віднести державні цінні папери власної країни та іноземних держав, «блакитні фішки» фондового ринку. Але їх прибутковість не всіх інвесторів влаштовує, тоді виникає управлінське завдання у фінансового інвестора: як досягти необхідного рівня прибутковості при мінімізації ризиків вкладень. Більшість фінансових інвесторів вирішують її формування відповідного поставленому завданню інвестиційного портфеля.

По суті, управління інвестиційним портфелем починається з його формування. Після цього етапу починається моніторинг портфеля – безперервне підтримання прибутковості та ступеня ризику портфеля на заданому рівні.

Самі по собі інвестиційні портфелі можна умовно розділити на активні і пасивні портфелі. Для активних портфелів потрібен безперервний моніторинг, а для пасивних портфелів періодичний, наприклад, раз на тиждень або навіть місяць. Тому активні інвестиційні портфелі, як правило, управляються найманими управлінськими структурами – брокерськими компаніями, а з пасивним інвестиційним портфелем в стані впоратися сам інвестор.

На українському та російських ринках пасивна модель управління інвестиційним портфелем майже не практикується. Фондовий ринок ближчий до спекулятивного ринку, його цінні папери мають високу волатильність і досить нестабільні. Тому тут переважають активні інвестиційні портфелі.

Завдання управління таким інвестиційним портфелем полягає у визначенні стану активів портфеля, його позбавлення від низькодохідних, малоліквідних цінних паперів і придбання високоприбуткових на даний момент. Брокерська контора повинна випереджати фондовий ринок в прийнятті рішень, саме таке випередження і приносить дохід інвестору і брокерській компанії. Управлінські рішення приймаються ними на підставі фундаментального і технічного аналізу фондового ринку, глибокого знання його механізмів і світового фінансового ринку. Високий професіоналізм брокера і чуття – основа успіху управління інвестиційним портфелем.

Управління пасивним портфелем вимагає менше зусиль, досить сформувати добре диверсифікований портфель і він буде довго забезпечувати заданий рівень прибутковості при мінімальних ризиках.

Сигналом до зміни структури портфеля або його коригування може служити зниження його прибутковості протягом декількох тижнів. Після такого зниження проводиться аналіз складу портфеля, видаляються активи які знижують прибутковість портфеля і заміщуються іншими більш дохідними паперами.